27 березня - Міжнародний день театру

Матеріали до презентації

 

«ТЕАТР — ЖИТТЯ, АКТОРИ В НЬОМУ — ЛЮДИ ...»

 

 

 

Слайд № 1

 

27 березня - Міжнародний день театру

 

Какое чудо — оказаться в сказке
С героями оживших вдруг легенд!
Нас удивляют их костюмы, маски,
Захватывает действия момент.

Сегодня славим мастерство актеров,
Поздравить с Днем театра их спешим,
Гримеров, костюмеров и суфлеров —
Мы всех за волшебство благодарим!

 

Слайд № 2

 

Як не дивно, але свiтовий  театр  має  свiй  день  (точнiше,  рiк)  народження рiк до нашоï ери.  За  свiдченнями  античних  iсторикiв, саме цього року вперше вiдбулася театральна вистава.  На  святi  Великих Дiонiсiй (у Стародавній Греції свята на честь бога Діоніса — одиного  з найпопулярніших богів давньої Греції, бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства. У переносному розумінні Діоніс— вино і пов'язані з ним веселощі.). Власне, перший у світі театр Діоніса в Афінах, спеціально облаштований для театралізованих вистав. Зрештою Афінський театр Діоніса став прототипом усіх античних та навіть сучасного театру.

 

Спочатку вистави ставили просто  неба,  але вони швидко набули такоï популярностi,  що  почалося  будiвництво  в спецiальних примiщеннях.

 

Пiвтори  тисячi рокiв минуло з того моменту, а пора античних трагiкiв та комедiографiв i досi цiкавлять глядача.

 

Античний театр - театральне мистецтво Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, а також низки країн Близького Сходу, культура яких розвивалася під сильним грецьким впливом в епоху еллінізму - період, що почався в IV столітті до н. е.. і завершився в 30 роки до н. е.. завоюванням цих країн Римом. Історія античного театру охоплює майже ціле тисячоліття (VI ст. До н. Е.. - IV-V ст. н. е.). Відмінною особливістю античного театру було те, що з самого початку він розглядався як масове видовище, призначене для великої кількості глядачів.

 

Слайд № 3

 

Будова театру.

Театрон - частина античного театру, що служить для розміщення глядачів.

Орхестра - це круглий майданчик, на якому виступали хор і актори.

Скена - дерев'яне приміщення для переодягання і виходу акторів.

Вівтар використовувався для жертвоприношень і підношень богу Діонісу.

Хор спочатку був головною дійовою особою. Під час представлення хор не тільки співав, він ще й пританцьовував, робив мімічні рухи тіла.

Спочатку театр складався з орхестри і скени, навколо яких вільно сиділи глядачі. Орхестрою називалася круглий  або овальний  майданчик, де розміщувався хор і виступали актори. Поруч з орхестрою знаходилися скена – невелике приміщення, де актори переодягалися і виходили до глядачів.

Коли з'явилися спеціальні місця для публіки, що розташовувалися на схилі пагорба, скену стали будувати позаду орхестри. Під орхестрою зазвичай зводили красиву колонаду з портиком. Вона називалася проскеній. Її використовували в якості декорацій. Пізніше справа і зліва від орхестри до Скени стали пристроювати параскенії – приміщення, де зберігалося театральне майно і непотрібні декорації.

 

Слайд № 4

 

З самого початку давньогрецький театр був установою громадською. Він створювався  на кошти міської скарбниці та пожертви заможних громадян, був своєрідним і нагадував , швидше , сучасний стадіон. Акторами  в такому театрі були тільки чоловіки. Вони виходили на орхестру в масках, тому що міміка живого обличчя була не видна глядачам.  Нерідко актор міняв маску прямо по ходу дії: так він показував зміну душевного стану свого героя. На ногах акторів було спеціальне взуття на високій підошві – котурни. Надівши їх, актор ставав вище ростом, аби глядачі бачили, що відбувається на сцені.

 

 

Слайд  № 5

Особливості давньогрецького театру

 

1). Давньогрецький театр поєднував декламацію,музику, співи, танці.

2). Хор - це обов'язковий  персонаж театру. Він коментував те, що відбувалося на сцені, це був рупор ідей автора, втілення народної думки. Хор - це дійова особа, говорив про себе в однині. Склад хору у трагедії - 15 чоловік (зображував народ); у комедії - 24 чол. (зображував комах, тварин, хмари

та ін.)

3). Грецький театр був театром одного актора. Есхіл увів - 2, а Софокл - 3.

4). Театральні вистави представляли собою змагання авторів. Змагалися 3 автори трагедій і 5 авторів комедій. Вистави йшли протягом чотирьох днів, по 8-9 годин щодня.

5). Глядачі збиралися на світанку і протягом дня встигали подивитися 3-4 п'єси. До театру йшли всією сім'єю на цілий день, беручи із собою їжу та напої. Нікому й на думку не спадало залишити виставу до її закінчення.

6). Глядачі не любили спостерігати за сценами насильства, надто вбивства. Такі епізоди ставили за межами орхестри (нині — сцена), а заціпеніння й жах публіки підтримувалися за допомогою суто театральних прийомів:

з-за скени (нині — куліси, декорації) до глядачів виносили намазаний червоною фарбою, немов кров'ю меч або хор повідомляв, що когось із героїв убито.

7). Держава навіть доплачувала гроші  небагатим громадянам, аби ті могли відвідувати вистави.

8). Постановки відбувалися просто неба, найчастіше там, де утворювався природний амфітеатр.

9). В Афінах театр Діоніса знаходився на південно-східному схилі Акрополя й уміщував одночасно 17 тисяч осіб, які сиділи на спеціальних глядацьких місцях — театронос (звідси — театр).

10). Через велетенські розміри театру, актори були змушені збільшувати свою статуру: носили довжелезний одяг,височенні головні убори, робили дуже високі зачіски, узували котурни — черевики на високих (до 20 см)

підошвах, одягали великі маски з пристосуваннями  для посилення звучання голосу. У таких «обладунках» було важко рухатися, про міміку, зміну виразу обличчя взагалі не йшлося. Тож особливого значення набували голос, жести й інтонація акторів.

11). Усі ролі ( жіночі також) виконували чоловіки.

12). Антрактів (у сучасному розумінні цього слова) у давньогрецькому театрі не було. Гра відбувалася без перерви, і хор майже ніколи не залишав місця гри під час дії. За цих умов зміна дії у середині п’єси або розтягування її на тривалий час зумовлювали б порушення сценічної дії. Тому стало звичним, що дія трагедії відбувається в одному місці і не перевищує тривалістю одного дня. Ці особливості побудови грецької трагедії отримали у XVI ст. назву «єдності місця» та «єдності часу».

13). Сюжетною основою трагедій були міфи. Комедій – буденні проблеми.

14). Театральні вистави виховували, піднімали дух, очищали співпереживанням (катарсис).

15) Долі дійових осіб у трагедіях іноді набували несподіваного повороту, який називався перипетією. А перипетія, що призводила до кризового стану дії чи долі персонажа, називалася катастрофою.

16). В Елладі провідну роль відігравала трагедія, адже трагедія примушувала думати, а не відпочивати.

17). Авторів трагедій називали "вождями мудрості";

18). Трагедія досягла розквіту в Афінах у V ст. до н. є., тоді вона вважалася найвищим серед літературних жанрів.

На цей період припадає творчість трьох великих трагіків: Есхіла, Софокла, Евріпіда, а також комедіографа Арістофана.

19). "Золотим віком давньогрецького театру називають епоху Перікла.

 

Слайд № 6

 

Театральні постановки йшли три дні поспіль, під час святкування Великих Діонісій. Давали обов'язково три трагедії  і  одну комедію. У кожній виставі брали участь три драматурга , а глядачі повинні були визначити кращу постановку та  кращого актора. У заключний день свята переможці отримували нагороди.

 

Слайд № 7

 

Всесвітню славу античній трагедії принесли три найбільших афінських драматурга - "батько трагедії " Есхіл і два його сучасника - Софокл і Евріпід. Трагедії писали , як правило , на сюжети міфів. З міфами греки були знайомі з дитинства, тому вони заздалегідь знали, що станеться на сцені. Чому ж глядачі з таким інтересом дивилися трагедії ? ? Певно, у кожного з них був свій погляд на світ. І він відбивався в їх трагедіях .

 

Слайд №  8

 

Есхіл

Драматичну діяльність Есхіл розпочав у 500 р. до н. є. Але тільки через 14 років (484 р. до н. є.) він здобув свою першу перемогу у драматичних змаганнях. Протягом наступних років Есхіл ще 12 разів перемагав своїх суперників. У 470—460 р. до н. є. він був найпопулярнішим у Греції трагічним поетом.

Найславетнішим твором Есхіла є «Прометей закутий».

Есхілівський Прометей виступає як першовідкривач усіх здобутків цивілізації: він не лише навчив людей використовувати вогонь, а й відкрив для них лічбу і писемність, науку будівництва житла та кораблів, приручення диких тварин і видобуток корисних копалин. Прометей постає не лише як уособлення цивілізації, а також і як всевідаючий знавець світу. У процесі розгортання дії він подає розлогі географічні екскурси, що містять основні відомості про тодішній світ. Прометей — провидець, і він знає про страждання, на які його засудить мстивий Зевс, але свідомо йде назустріч великій небезпеці заради людей:

Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся, —
Помігши смертним, я себе на муки дав.

 

Вагоме місце у драматургічній спадщині Есхіла належить трилогії «Орестея» — єдиній, що збереглася до наших днів.

Зміст трилогії - доля роду Атридів, в особі його найбільш славних представників, Агамемнона та його сина Ореста. Перед Троянським походом Агамемнон приносить в жертву свою дочку Іфігенію.Він досягає своєї мети і повертається на батьківщину переможцем, але тАМ гине від руки своєї дружини Клітемнестри, що діє під впливом жадоби помсти за смерть дочки і злочинної любові до родича свого чоловіка, Егісто. Малолітній син Агамемнона, Орест, не був свідком цієї розправи: він виховувався далеко від батьківщини. Коли він виріс, він звернувся до Аполлона з питанням, що йому робити, той наказує йому пам'ятати насамперед про борг помсти. Підкоряючись цьому наказу, Орест вбиває матір, але цим накликає на себе гнів Ерінній, богинь помсти, які відтепер не дають йому спокою. Він шукає притулку в Дельфах, в храмі Аполлона, той обіцяє йому не покидати його і велить звернутися до суду Афіни. Переслідуваний Ерінії, Орест біжить до Афін: сама богиня засновує суд - пізніший Ареопаг, який виправдовує Ореста.

Драматургія Есхіла була вельми популярною як за часів античності (Арістофан, Енній, Сенека), так і у новітню епоху, особливо в XIX—XX ст.

 

Слайд № 9

Софокл

 

27-річним Софокл переміг Есхіла на Великих Діонісіях, після чого той залишив Афіни, і відбув до Сицилії. А у 441р. до н.е — сам був переможений Евріпідом. Змагання двох настільки визначних поетів викликало в публіці живе зацікавлення, з цього моменту і до самої смерті Софокл залишався найпопулярнішим з афінських драматургів: більше 20 разів він ставав в змаганні першим, багато разів другим і ніколи не посідав третього місця (учасників було завжди троє). Не було йому рівних і за обсягом написаного: вважається, що Софоклу належало 123 драми. До нашого часу збереглося лише 7 повних трагедій: «Аякс», «Едіп - тиран», «Електра», «Філоктет», «Едіп у Колонії». Софокл мав успіх не тільки як драматург, а був взагалі популярною особою в Стародавніх Афінах. У січні 405 до н. е., коли була поставлена комедія Аристофана «Жаби», Софокла вже не було в живих. Розповідають, що Софокл читав публічно свою нову трагедію. Закінчивши читати, з хвилюванням чекав, що скажуть слухачі, думки яких розійшлися. Коли дізнався, що більшості твір сподобався, помер від радості.

 

Слайд № 10

 

Сюжетом трагедії знаменитого Софокла " Антігона " послужив міф про двох братів - царів міста Фіви. Після смерті батька вони домовилися управляти містом по черзі, але один з них - Етеокл порушив домовленість і не передав владу братові Полініку . Ображений Полінік утік і в союзі з шістьма іншими царями напав на Фіви. Під час битви біля міських воріт обидва брати загинули. Новий цар Фів наказав з почестями поховати Етеокла, але не ховати Полініка. Кожному, хто порушить заборону, він погрожував страшною стратою. Однак сестра загиблих царів Антігона не побоялася гніву царя і поховала брата.

Хто ж правий? Таке перше  питання, яке ставив Софокл перед глядачами. Етеокл, звичайно, підло обдурив брата. Але Полінік, намагаючись помститися, привів ворогів на рідну землю. Чи правий Полінік, який, бажаючи помститися за себе, приніс стільки горя всій країні? Друге питання: чи мав право новий цар заборонити ховати Полініка? Адже греки вірили, що душі померлих, яких не поховали, бродять по землі і мучать живих. Третє питання; що важливіше - родинні почуття, які проявляє Антігона, або наказ влади? Четверте питання: як повинен діяти громадянин, якщо цар порушує закони? В Афінах говорили: «Вище всього в житті людському - закон, і неписаний закон - вище писаного». Неписаний закон - вічний, він даний природою, на ньому тримається будь-яке людське суспільство: він велить шанувати богів, любити рідних, жаліти слабких. Писаний закон - в кожній державі свій, він встановлений людьми, він не вічний, його можна видати і скасувати. Про те, що неписаний закон вище писаного, склав афінянин Софокл трагедію «Антігона».

 

Слайд № 11

Еврипід

 

Є відомості, що Еврипід почав працювати над трагедіями вже у вісімнадцятирічному віці, але в змаганні драматургів він вперше взяв участь лише в 455 до н. е., коли йому було близько тридцяти років. В цьому змаганні драматург посів третє місце. За все життя йому вдалося здобути лише п'ять перемог (останню — посмертно). Еврипід, на відміну від Есхіла та Софокла, сам на сцені не виступав, а також, порушуючи традиції, не писав музику до своїх творів, доручаючи цю справу музикантам.

Дія трагедії Еврипіда відбувається в Коринфі, перед домом Медеї (Меде́я  — чарівниця, молодша дочка колхідського царя Еета, онука бога сонця Геліоса, згодом - дружина Ясона, від якого мала двох синів). Подружжя Ясон і Медея перебувають у скрутному матеріальному й суспільному становищі. Ясон вирішує поправити становище через шлюб з дочкою місцевого царя Креонта. Ясон пояснює Медеї, що цей шлюб вирішить багато проблем і буде на користь їхнім дітям, проте Медея, звичайно, має піти. Медея не може примиритися з таким рішенням Ясона, не може допустити, аби з неї кепкували, як з покинутої дружини.

Вона вирішує помститися суперниці й посилає їй через своїх дітей отруєний одяг, дочка Креонта, одягнувши одяг, згорає живцем разом з батьком, який намагався її врятувати. Аби довести свою помсту до кінця, Медея власноруч убиває обох своїх синів від Ясона. У надісланій їй Геліосом крилатій колісниці, запряженій драконами, вона востаннє з'являється над Ясоном, демонструючи свою недосяжність і тріумф помсти. В останньому діалозі Ясона й Медеї Ясон проклинає свою колишню дружину, нагадує їй, що вона стала його дружиною, ціною зради батьківщини та вбивства власного брата. Натомість Медея закидає Ясонові вину в смерті їхніх дітей, оскільки він зруйнував їхню сім'ю, вона пророкує йому страшну смерть. Потім Медея здіймається на колісниці високо в небо, забравши з собою трупи дітей.

Яке ж відношення самого автора до Медеї? Він явно їй співчуває і швидше за все симпатизує. Авторська позиція проявляється у виборі міфів (у них Медея більше зробила для Ясона), композиції трагедії (Медеї, її плачів, монологів, мукам віддана більша частина драми) та системі персонажів (Креонт показаний слабким, але жорстокою людиною, царівна - суперниця Медеї - є тільки в переказах інших героїв, хор - на боці Медеї, а Ясон жалюгідний і меркантильний). Медея - безсумнівний центр твору, навколо неї обертається світ трагедії; волею-неволею починаєш їй співпереживати, її метання, викликають у відповідь бурю почуттів. З одного боку вона любляча жінка і мати, а з іншого - зовсім переступає через загальноприйняту мораль. Здається, що сам Евріпід був заворожений чарівницею. Еврипід дозволяє читачеві самостійно зробити вибір, кому з героїв симпатизувати, на чию сторону встати.

 

Слайд № 12

 

Таким чином , у трагедії обговорювалися важливі питання: про закони і про владу, яка порушує закони, про поведінку людей і ін. Трагедії не залишали глядачів байдужими. Після представлення громадяни ще довго сперечалися між собою. У трагедії герой часто гинув , але він не здавався. І це вселяло глядачеві віру в здатність людини боротися і перемагати. Боротьба героя з грізними силами долі викликала у глядачів захоплення. Трагічний герой сприймався ними як зразок для наслідування.

Не тільки трагедії , а й комедії формували погляди вільних громадян. Вони допомагали народу зрозуміти, що відбувається навколо, розібратися у своїх почуттях і думках. У комедіях діяли, як правило, звичайні люди, іноді інші істоти - оси, птахи, жаби. Комедії висміювали конкретних політиків, критикували різні сторони життя.

Самим чудовим комедійним поетом був Аристофан . Він відгукувався на всі великі події життя Афін, наприклад війни. Аристофан був їх противником і кілька комедій присвятив захисту світу .

Аристофан своїми насмішками не щадив нікого, навіть самого народу. В одній з його комедій народ представлений під виглядом немічного старця, ласого на лестощі. Його спритні слуги користуються цим і обманюють господаря.

І трагедія, і комедія вчили людей, допомагали їм жити.

 

Слайд  № 13

 

Сучасний театр

У спектаклі діє чимало акторів

Хор необов’язковий

На сцені є декорації

Актори використовують влісну міміку та жести

 

Античний театр

Грає лише один актор

Хор є обов’язковий  і заміняє інших акторів

Декорації відсутні

Актори грають у масках, що зображають емоції та преживання

 

Слайд № 14

 

Давньогрецькі трагедії  несли  не розважальний , а повчальний характер. Один « Цар Едіп» Софокла чого вартий! Глядач у процесі вистави  відчував  душевне очищення, яке приносило полегшення. Тому древні говорили, що перш ніж лікувати тіло, потрібно лікувати душу. Тепер кажуть приблизно те ж саме - всі хвороби від нервів! Люди ходять в театр, щоб не просто відпочити, але свідомо чи підсвідомо позбутися страхів, неврозів, які переслідують  їх в житті.