Міжнародний день дитячої книги
Міжнаро́дний день дитя́чої кни́ги — свято, встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги. Відзначається щороку (починаючи з 1967) 2 квітня — в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Цим підкреслюється надзвичайно важлива роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.Зазвичай до цього дня у багатьох країнах приурочують проведення тижня дитячої та юнацької книги. Проводять ранки, конкурси, виставки, конференції і фестивалі, присвячені кращим книгам світу. Програми яскраві, розважальні, такі, що запам’ятовуються. Традиційно з нагоди свята представники IBBY організовують в школах різних країн урочисті заходи для дітей, зустрічі з авторами і ілюстраторами, конкурси на кращий твір і т.п.І скрізь, у всіх країн і народів королем свята вважається Андерсен.
Чарівному казкарю Андерсену належать романи, п’єси, вірші, проте в літературі він залишився перш за все як автор казок та історій, що склали 24 збірки, виданих в 1835–1872. Світову славу Андерсену принесли його казки, в яких поєднується романтика і реалізм, фантазія та гумор і сатира. Біографія Андерсена теж нагадує казку, особливо якщо з довірою поставитися до його розповіді про себе в двох великих мемуарних нарисах «Казка мого життя». Твори Андерсена спонукали українського композитора Жанну Колодуб до створення багатьох музичних творів для дітей. Серед них — «Снігова королева» та інші.
У наш складний і бурхливий час, коли стрімко зростає потік інформації, що його дістає дитина з усіх можливих джерел, твори дитячих письменників проходять випробування на подальше життя. Наталя Забіла — одна з найстарших українських письменниць, яка писала переважно для дітей. Впродовж усього творчого життя вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть ще краще. Саме тому книжки письменниці й донині читають, знають і люблять. Зроблене Наталею Львівною в дитячій літературі важко переоцінити. Адже вона була фундаторкою української радянської дитячої літератури і стала її досвідченим майстром. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем», «Веселим малюкам», «У широкий світ», «Оповідання, казки, повісті», «Стояла собі хатка». Однією з найкращих книжок Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка».
Відома українська поетеса Ганна Чубач казки почала складати для молодших сестер. Стіна в маленькій кімнаті письменниці завішана картинами. На них герої казок і віршів Чубач — ворони, коти і лебеді. Вони намальовані лаком для нігтів і прикрашені бісером. Сама поетеса говорить, що її казки не придумані, а життєві. 1983 року видавництво «Веселка» видало її першу дитячу книжку «Йшла синичка до кринички». Пізніше вийшла книжка «Веселі чомучки», а ще Ганна Чубач написала 11 абеток для дітей. Дитячі книги вбирають у себе цілий світ: все цікаве, що трапляється на світі, рано чи пізно в них потрапляє. Їх нескінченне строкате різноманіття тішитиме все нові й нові покоління дітвори.
Остап Вишня
Любіть книгу
(казка)
Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводився.
...От він одного вечора ліг спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав, що, як лежачи книжку читаєш, псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читає і задрімав.
А книжка – бух на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так кріпко, що й од «бух!» не прокинувся.
І сниться Василькові, що він сам книжка.
От бере його, книжку-Василька, Оленка, що теж не дуже поважає книжку. Бере, читає і водночас обідає. Борщ із ложки – кап! – та на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він книжка.
А потім ухопили Василька-книжку Миша і Вова та давай на ньому різні нісенітниці писати. Так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруднить, грязнить Василька-книжку!
Далі ще гірше! Оленка почала Василька-книжку ножицями різати – малюнки вирізати. Болить Василькові, аж «рятуйте!» хоче крикнути...
Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гарячу праску поставив на Василька-книжку. Горить Василько-книжка, дим із нього йде! Пече йому!
Уже Василько-книжка не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок!
Так гірко та так боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся.
-Ой, що зі мною зробили?!
А потім, здогадавшися, що то був тільки сон, зітхнув легше. А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав: «Бережи книжку – це твій друг!»
І ніколи вже не псує Василько книг, та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку.